Психолог

1. Усвідомте, що роздратування цілком природне. Ви не стали менше любити близьких, просто потрапили в незвичні обставини. Не зважайте на пости в соцмережах про те, як щасливо та гармонійно проводять карантинний час інші родини. В усіх бувають зриви, просто про них не пишуть.
2. Домовтеся, що в кожного з родини є місце, де можна усамітнитися. Хоча б одне на всіх: кімната, частина кімнати, яка відгороджена від решти простору або хоча б завішана тканиною. Кожен може побути там, коли відчує потребу, якщо «куточок» вільний. Навіть якщо дитина для цього перерве онлайн-заняття чи обід (психічний стан нині важливіший).
3. Кожен має право на час для себе. Поговоріть з чоловіком/дружиною, аби не виникало образ, що трішки тиші та усамітнення за улюбленими справами захистять ваші стосунки від зайвих скандалів. Складніше з дітьми. Але їх потрібно привчити, що батьки мають щодня хоча б півгодини для себе. Тато й мама не повинні весь час розважати їх або бути «у зоні доступу». Тим паче, що нині в багатьох родинах вдома кілька дорослих – буде кому подбати про потреби дітей. Лише не забудьте їх повідомити, хто «черговий», а хто -відпочиває. Краще візуальним сигналом: намалюйте знак «Не турбувати», як у готелі, або ж «Тиша», «Приватний час» тощо. Якщо родина живе за розкладом, можете ввести час, коли всі одночасно мають «час для себе».
4. Намагайтеся нині говорити, щоб вас чітко зрозуміли. Вільно діліться почуттями. Нині час позбутися звички натякати та очікувати, що про ваші потреби та наміри здогадаються.
5. «Не варто розхитувати човен, у якому ви всі». Перш ніж робити щось, що вплине на всю родину (навіть найпростіше – провітрювати, голосно вмикати музику, йти на вулицю тощо), попередьте про свої наміри інших. Домовтеся, щоб і рідні робили так само. Це значно знижує рівень роздратування. З таких ось дрібничок, як несподівано відчути холодне повітря під час гри чи занять, поступово зростає дискомфорт.
6. Обговоріть, якщо ваші або чужі дії виявилися не такими, як очікувалося. Шукайте зворотний зв’язок. Не накручуйте себе та не залишайте в собі негативні переживання. Немає часу та місця, щоб ображатися і дутися. Але й не гарячкуйте. Якщо щось не так, дайте собі час заспокоїтися, а тільки-но це сталося + делікатно поговоріть про неприємне з іншими.
7. Якщо виник конфлікт, намагайтеся обговорити його спокійно, без зайвих емоцій. Шукайте компроміс, у тому числі з дітьми, значно частіше, ніж зазвичай.
8. Якщо почастішали сварки між дітьми, поясніть їм, чим це може бути викликано під час самоізоляції. Разом з ними поміркуйте про те, що може допомогти. Складіть спільно підказки чи правила, як уникнути сварок.
9. Трапляються якісь переживання, пов’язані з роботою на відстані, або неприємна інформація. Самі дбайте про свій психологічний стан, щоб не передавати родині негатив.
10. Спілкуйтеся он-лайн поза межами родини – з колегами, друзями. Враження та емоції «ззовні» – це як провітрювання для приміщення.
11. Щодня хоч трохи часу займайтеся чимось разом, особливо якщо є діти: готуйте, малюйте, дивіться кіно, грайте в настільні ігри – можна вигадати чимало цікавих усім членами родини занять.
12. Розберіться з особистими кордонами в родині. Приміром, хтось вперше з’ясує, що беруть без дозволу його речі. Хтось не любить, коли п’ють з його чашки (тим паче нині це недоречно через ризик інфікуватися). Тато хоче попрацювати в кімнаті, а малюк саме тут звик грати на барабані. Варіантів багато, а рецепт простий: всього заздалегідь не передбачиш. Тож якщо з’ясовуєте, що в чомусь порушуєте кордони, запам’ятайте це чи навіть запишіть (замалюйте дітям). «Тато у вітальні з 10:00 до 13:00 працює», «Мамин кактус не пересувати на вікні», «Алісині іграшки сестричці не брати».
13. Ви можете дізнатися, що ви більш різні, ніж здавалося, коли родина бачилася значно менше. Приміром, син чи донька-підліток вразить своїми реальними інтересами та переконаннями. Або ж з’ясується, що колись улюблене вами двома кіно нині не подобається чоловікові. Не акцентуйте увагу на цьому. Добре, що ви маєте змогу більше дізнатися про близьких, бачити їх реальними, тут і тепер, а не сприймати крізь призму згадки чи очікування.
14. Спирайтеся на спільне. Більше згадуйте про те, що вас поєднує, відрізняє від інших родин. Можете запропонувати гру з дітьми – написати «Ми, (прізвище родини), такі….». Та «Ми… робимо так, не робимо так». Приміром, «Ми, Гавриленки, веселі та жваві. Ми підтримуємо одне одного і не обзиваємо».

 Батьків завжди хвилює питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини і як правильно підготувати її до школи. Вченими доведено, що розвиток руки та розвиток мови і мислення дитини тісно зв’язані між собою.

Дрібна моторика рук – це здатність виконувати точні скоординовані дії пальцями і китицями. Навички дрібної моторики необхідні не тільки в побуті, вони мають великий вплив на процес навчання дитини. Саме тому, при діагностиці готовності до школи велику увагу звертають на те, як розвинена дрібна моторика дошкільнят.

«ЗНАЙДИ СЮРПРИЗ»

Мета:  розвиток дрібної моторики рук, координації рухів; навчання терпіння.

Матеріал: фантики (10—15 шт.), дрібні предмети (значки, ґудзики й т. ін.), повітряна кукурудза, горіх.

Хід  гри
Ведучий загортає значок у чотири-п’ять фантиків. Дитина має розгорнути всі фантики, обережно скласти їх і отримати приз. Дитині пропонують два-три «сюрпризи».

 «ПРИЩІПКИ  В  КОШИКУ»

Мета:  розвиток дрібної моторики трьох основних пальців руки (великого, вказівного й середнього).
Матеріал: кошик із  білизняними прищіпками. (Краї кошика не повинні бути занадто товстими. Кошик можна замінити плоскою фігуркою з товстого картону.)
Хід гри
Дитина ставить на стіл кошик із прищіпками. Ведучий бере прищіпку трьома пальцями, чіпляє її на край кошика й пропонує дитині повторити те, що він зробив.
Після того як дитина це засвоїть, їй пропонують причепити всі прищіпки до краю кошика.
Можна ускладнити гру: чіпляти прищіпки на швидкість; чіпляти однією рукою, а відчіплювати іншою.
Багаторазові повторення рухів стискання й розтискання із зусиллям служать відмінним тренуванням кінчиків пальців рук

«МАЛЕНЬКИЙ   АПТЕКАР»

Мета:  розвиток дрібної моторики, уточнення рухів пальців рук, координації.
Матеріал: на маленькій таці — пінцет, чашка з намистинками та ємність із відсіками для них. Намистинок у чашці міститься рівно стільки, скільки є відсіків у ємності. Кожний відсік має бути пофарбований під кольори відповідних намистин. Спочатку можна використовувати більше намистинок.
Хід гри
Ведучий розповідає про роботу аптекарів, про те, як вони виготовляють різні ліки. Потім показує, як можна за допомогою пінцета перекладати намистини, і пропонує дітям власноруч заповнити відсіки намистинами. Коли ємність виявиться заповненою, намистини за допомогою пінцета перекладають назад.
Гру можна ускладнити, змінюючи розміри намистин і ємності відсіків. Однак варто врахувати, що гра досить складна й потребує від дитини крайньої концентрації уваги та внутрішнього контролю. Якщо в дитини намистина падає на тацю, вона завжди сама зможе виправити помилку.
Гра вимагає великої точності в рухах. За кожну вдалу дію варто заохочувати дитину, хвалити її.

«ВИШИВАЛЬНИЦІ»

Мета: розвиток дрібної моторики, уточнення рухів пальців рук; концентрація уваги, розвиток координації.
Матеріал: на таці лежать аркуші картону з намальованими на них лініями. Є прості малюнки, є складніші. На лініях вибиті відрізки, по яких пройде голка з ниткою (у більш складних завданнях ці відрізки лише намічені крапками). Клубок вовняних ниток, 1—2 товсті кравецькі голки.
Хід гри
Ведучий розповідає про вишивальниць. Якщо є можливість, показує різні вишивки й пропонує дитині пограти у вишивання, пояснюючи, як вишивають.
Потім дитина бере голку та вставляє нитку у вушко голки. Спочатку в цьому їй допомагає дорослий. Пізніше вона робить це самостійно. Кінці нитки з’єднують і зав’язують вузлик.
Потім дитина робить стібки на картонках з отворами (для полегшеного варіанта можна використовувати замість голки шнурок), просмикуючи голку то догори, то вниз.
Варто врахувати, що робота з голкою, особливо затягання нитки й зав’язування вузлика, є дуже складною для маленької дитини. Спочатку краще не просто показати, а проробити ці операції разом із нею, рука в руці, виявляючи терпіння, і точно впіймати момент, коли можна відпустити руку дитини й запропонувати їй діяти самостійно.

 «НАМИСТО»

Мета:  розвиток дрібної моторики, координації; розрізнення предметів за формою і кольором; концентрація уваги.
Матеріал:  нитки, ґудзики різного розміру й різного кольору.
Хід  гри
Ведучий пропонує дитині зробити намисто. Можна запропонувати зробити намисто за зразком, а ґудзики підібрати за формою й кольором.

 «ЗАШНУРУЙ ЧЕРЕВИК»

Мета:  засвоєння навички вдягання; розвиток дрібної моторики, координації рухів, орієнтування в просторі.
Матеріал:  пара кросівок і шнурки.
Хід  гри
Ведучий показує, як по-різному можна зашнурувати кросівки, і просить дитину зашнурувати так само другу кросівку.
Необхідно спочатку зашнуровувати кросівки разом із дитиною. У міру ускладнення завдання можна демонструвати готові зразки.

«ТИР»

Мета:   розвиток координації та швидкості рухів великих і дрібних м’язових груп; формування навичок різноманітного метання м’яча.
Матеріал: м’ячі, мішень (кільце або коробка), різні іграшки-мішені.
Хід гри
На відстані, до якої дитина може докинути м’яч, ставиться коробка або підвішується кільце. Дитина кілька разів намагається потрапити в ціль.
Модифікований варіант: розставляються іграшки-мішені, які треба збити. За збиту іграшку або м’яч, що потрапив у коробку, ведучий видає фант (жетон). Виграє той, у кого виявиться більше фантів.

Вправи для розвитку моторики і уваги.

1. Вправа «Повтори за мною». Дитина повинна по інструкції: а) протягнути руки вгору, вниз, направо, наліво (якщо не знає «направо», «наліво», то «на вікно», «на двері»); б) показати витягнутою рукою на названий предмет (вікно, стіл, книга і т.д.); в) намалювати крейдою (олівцем) круг (паличку, хрестик) вгорі, внизу, праворуч, ліворуч дошки (зошита).
2. Вправа «Який я сильний». Вправа для пальців рук: розчепірити пальці, стиснути кулак – розтиснути; з стиснутого кулака по черзі випрямляти пальці.
3. Скачувати з пластиліну кульки, змійки, ланцюжки.
4. Вправа «Допоможи». Перекладати дрібні предмети (кульки) із однієї коробки в іншу. Зібрати розсипані на підлозі дрібні предмети в коробку.
5. Вправа «Я майстер». Проколювати товстою голкою дірочки в товстому папері.
6. Вправа «З’єднай». Крейдою на дошці або олівцем на аркуші паперу ставлять дві крапки, дитина повинна пальцем провести лінію, що їх сполучає (крапки даються в різних напрямках)
7. Вправа на рівновагу. Дитина повинна:

а) пройти по накресленій лінії (пряма, круг, хвиляста);

б) пробігти по дошці, несучи який-небудь предмет.

 Вправи для розвитку пам’яті та уваги

1. Вправа «Швидко назви». Вихователь показує дитині картинки і швидко їх прибирає. Дитина повинна по пам’яті назвати, що бачив. 2. Кілька разів вдаряють по долоні або олівцем об стіл. Дитина повинна сказати, скільки разів.
2. Вправа «Повтори за мною». Проводиться ритмічний стукіт (паличкою об стіл). Від вихованця вимагається повторити його.
3. Вправа «Покажи». Виконується який-небудь рух. Дитина по пам’яті повинна його повторити.
4. Вправа «Не помились». Дитині зав’язують очі, вихователь торкається його. Дитина повинна визначити скільки разів до нього торкнулися.

Вправи для визначення кольору, форми, величини

1. Показується якась фігурка з кольорової геометричної мозаїки (ромб, круг, трикутник). Дитина повинна вибрати таку ж за формою (по кольору).
2. Показується певна фігурка (з тієї ж мозаїки), а потім вона прибирається. Дитина по пам’яті повинна підібрати таку ж.
3. Розкладання різнокольорових кульок, кружечків, паличок в кучки по кольору.
4. Складання різних пірамідок.
5. Будування ланцюжком кубиків однакового розміру і одного кольору. Будування кубиків різної величини в ряд за принципом поступового зменшення розміру кожного наступного кубика.
6. Виставляють однорідні предмети різного розміру (грибочки, човники, ляльки і т.д.). дитині пропонують показати найбільшу – найменшу.
7. Розкладаються різні предмети контрастних кольорів. Дитині пропонують відокремити предмети одного кольору від предметів іншого кольору. Потім вчать правильно називати ці кольори; поступово вводять нові. Шляхом вправ на різних предметах, групуючи їх і називаючи колір, дитина навчається правильно розпізнавати і називати кольори. Можна використовувати намистинки, кульки, мотки ниток, смужки паперу, палички, прапорці, ґудзики, предмети, зроблені з пластиліну (кульки, ковбаски, яблучка) і т.д. 

Корекційні вправи для неспокійних дітей

Для неспокійних, імпульсивних дітей доцільно заняття чергувати зі спеціальними вправами, які вимагають спокою і самовладання. Ці вправи можуть бути наступними:

1. Посидіти спокійно 5-10-15 секунд.
2. Посидіти мовчки, заклавши руки за спину.
3. Повільно мовчки проводити рукою по краю стола.
4. Тихо встати і сісти.
5. Тихо пройти до вікна (до двору), повернутися на своє місце і сісти.
6. Тихо підняти і опустити книжку (можна кілька разів). 

Корекційні вправи для досягнення відповідної швидкості рухів

Ці вправи доцільно проводити з інертними, малорухливими дітьми.

1. Прибрати зі столу руки швидко по команді.
2. Швидкі рухи рук по команді (підняти руку, простягнути в сторону і т.д.).
3. Швидко постукати по столу 3,4,5 раз.
4. Швидко вийти з-за столу, сказати своє ім’я (або вік, або адресу) і сісти на місце.
5. Швидко підняти якийсь предмет (попередньо дорослий його упускає).
6. У швидкому темпі називати показувані предметні картинки.

Корекційні ігри Гра «Що змінилось?»

1-й варіант. Перед дитиною ставиться іграшковий автомобіль, у нього садять декілька котиків (3-4). Дитині пропонується уважно подивитися і запам’ятати. Потім вона повинна закрити очі. Один котик приймається. Відкривши очі, дитина визначає, що змінилось.

2-й варіант. На стіл ставляться два кубики (червоний і зелений). Дається вказівка: «Подивись уважно і запам’ятай. Тепер закрий очі». Ставиться ще червоний кубик. Дитина повинна визначити, який кубик добавився або що змінилося. Цю гру можна широко варіювати, використовуючи різні іграшки та предмети. Гра розвиває увагу, спостережливість, пам’ять.

Гра «Маленька господиня» Мета гри – розвиток у дітей навичок самообслуговування, формування уміння слухати інструкцію (вказівку) і виконувати її. Використовуються іграшкові лялькові меблі, посуд. Дитині пропонується обставити кімнату. Дається одна вказівка, дитина її виконує. Після цього дається інша вказівка. Наприклад: «Поставити шафу, диван, стіл, стільці» і т.п. «Посади ляльку. Дай їй тарілку. Налий туди борщ. Погодуй її. Прибери посуд. Поклади ляльку спати» і т.п. (кожного разу виконується тільки одна дія). Цю гру можна використовувати і для розвитку мовлення. Дитина повинна розповідати про те, що вона робить. Наприклад: «Я саджу ляльку. Я даю їй тарілку. Наливаю їй борщ. Я годую ляльку.» і т.п. 

Ігри із будівельним матеріалом

1. Дитина будує за показом або по словесній інструкції. За показом. Дорослий кладе кубик. Дитина повинна зробити те ж саме. На цей кубик кладеться інший. Дитина виконує цю ж саму дію. По словесній інструкції. Дорослий мовою регулює дії дитини. «Візьми червоний кубик, біля нього постав такий же» і т.д. Деякі діти добре підпорядковують свої дії словесній регуляції і таким чином вчаться виконувати багато завдань. Діти  краще будують за показом, наслідуючи кожну дію.
2. Дитина будує за зразком. Цей вид діяльності більш складний.  Подається нескладний зразок і пропонується: «Побудуй таку ж саму лавку» («хатинку», «садок» і т.д.). Якщо дитина не може виконати завдання самостійно, слід їй в цьому допомогти.
3. Дитина будує за власним задумом.  Але якщо навчити їх будувати декілька «об’єктів», вони з цікавістю будуть це робити в подальшому по пам’яті самостійно і отримувати задоволення від гри.

Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають – і все це майже одночасно.Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: “Який же ти хороший, коли спиш!”Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі.Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: “Щось із нею не те!” Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» – суцільними заборонами і покараннями.А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і “перебором”? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.
Активна дитина
Віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).
Гіперактивна дитина:
перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити,навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;
теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;
її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;
не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завждивсюди поводиться однаково активно;
дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.
Причини гіперактивності. Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо.
АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.
ПАМ’ЯТАЙТЕ:
Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.
Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.
Що ТРЕБА робити?
Почніть із себе Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною:
НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо.
При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!«Ні» слову «ні»Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук.Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні.
Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”).Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася.
У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося.Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати.
Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.Емоційний і фізичний контактДля гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.Розпорядок дня Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею.                         Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер.Доручення і обов’язкиДавайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка.
Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”).Контроль над собоюНавчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.Уникайте емоційної перевтоми.
Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.
Фізична активність. Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити.Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).ХарчуванняГіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!Власний куточокДитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.

ПАМ’ЯТАЙТЕ

Загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці.